Ален Жійо: Поза грою

Коли до Венсана несподівано приїжджає сестра з проханням дати притулок на пару тижнів її 13-річному сину, той злиться, немов його заманили в пастку. Він давним-давно порвав з родичами, а до дітей ставиться з роздратуванням, якого навіть не намагається приховувати - незважаючи на те, що стикається з ними щодня, працюючи тренером юніорської футбольної команди. Але і племінник не поспішає демонструвати захоплення від зустрічі з дядьком - не більший відлюдник, ніж Венсан, Леонар не вимагає до себе уваги і готовий добу безперервно грати сам з собою в шахи.

Дві самотності, дві зламані долі … Автору вдалося знайти безпомилково вірну інтонацію і уникнути спокуси написати «мильну оперу» з хеппі-ендом. Замість цього він розповів просту історію про двох хороших людей, яким в житті не дуже пощастило. Допомагаючи один одному, герої допомагають собі - і отримують винагороду звідки не чекали.