Анімаліум

Казкове ностальгійне видання, що за своїм наповненням, гамою малюнків і навіть відчуттям паперу на дотик нагадує вікторіанські фоліанти з природничими описами, які наступні покоління зберегли для найособливіших своїх книжок. Гортаючи його, почуваєшся одразу якимось Кіплінґом чи там Даррелом. І хочеться негайно у шорти й сорочку на короткий рукав кольору вижухлої трави, під зручний крислатий капелюх і у білі шкарпетки під зручні похідні черевики. Наплічник з усілякою всячиною, лупа, мапа, бінокль, фляга води й неймовірні краєвиди з екзотичними мешканцями довкола мають обов’язково іти в комплекті.

Кожна сторінка «Анімаліуму» довершена не лише тому, що добре допасований, зрозумілий текст доповнює малюнок авторства мешканки Лондона Кейті Скотт. А й тому, що кожен елемент кожнісінького з малюнків, кожен стовпчик тексту ідеально гармоніюють із кожнісіньким сусіднім елементом. Тому це не лише книжка про природу – вона також про бездоганну грацію осмисленого дизайну.

Спостереження про тварин викладені під незвичним кутом – прості, здавалося би, фрази, змушують подивитися на них інакше, ніж зазвичай, перейнявшись їхніми звичками, їхніми потребами, їхнім комфортом. Чи знали ви, наприклад, що рукокрилі (так, усі ці моторошні кажани, летючі лисиці та псевдовампіри!) сплять, огорнувшись власними крилами, наче ковдрами, щоби не замерзнути? Або що дельфіни дуже тісно пов’язані з бегемотами? А ламантини – зі слонами? Або що колір котячих не стільки відображає їхнє довколишнє середовище, як типові світлотіні, притаманні рідним місцевостям?

Кожен опис виду у цій книжці – стислий і глибокий. І якщо вона – музей, а саме так називають «Анімаліум» авторки, то саме той, у який можна прокрастися увечері з підковдровим ліхтариком, а згодом дозволити власній уяві перенести нас у дивовижну мандрівку – саме ту, де є мапа, бінокль і фляга холодної води у наплічнику.