Енн Тайлер: дилетантські прощання

Аарон все життя страждав від зайвої опіки. З дитинства частково паралізований, він перебував в дбайливих руках матері, сестри і тростини, від якої при кожній нагоді намагався позбутися. Зустріч з Дороті, злегка цинічною, самостійною і холоднуватою лікаркою, стає для Аарона тим самим ковтком свободи. І ось вони вже одружені, і щасливі, і самодостатні. Але одного разу на їх затишно-безладний будинок падає старе дерево, і щастя наче й не було. Аарон почуває себе так, немов його попереднє життя взяли і стерли.

Все треба починати заново, поодинці. Він продовжує жити, ходити на роботу, навіть жартувати, але ніби за інерцією. Але одного разу він бачить на вулиці Дороті. І незабаром вона вже ходить з ним, і він веде з нею бесіди і дивується з того, що її ніхто не бачить. Привид Дороті допомагає йому жити далі. Аарон спостерігає, як інші навколо затівають романи, обідають в ресторанах, копаються в грядках і від душі насолоджуються всякою життєвою нісенітницею. У нього так не виходить. Тільки в присутності Дороті він знаходить себе.

Можливо, вся справа в тому, що він не вміє прощатися? І варто навчитися цьому мистецтву? Тонкий, повний теплого гумору і несподіваного оптимізму роман про втрату і відродження до життя.