Іван Бунін: Повернення на Батьківщину

Найважливішою в творчості Буніна і в молодості, і в старості залишалася тема любові. Він описував її у всіх станах, умів знайти навіть там, де вона ледь видніється і ніколи не збудеться, і де нудиться незнання або не може виявити свого минулого, підвладного руйнуючої-рішучій часу. Все це схоплює письменником в нових, нікому ще не давалися подробицях і ставало свіжим, сьогоднішнім для будь-якого часу. Цей своєрідний неореалізм Буніна несподівано зближується з російським символізмом, який він так люто перш відкидав, а на схилі років прийняв давно сформовану символістами концепцію смерті як звільнення.

Збірку відкриває нарис-дослідження письменника Олега Михайлова про життя Буніна, про його тузі за Батьківщиною в еміграції, де він провів більше трьох десятиліть. Повернення в Росію не відбулося, і Бунін до своєї кончини залишався людиною без громадянства.

На відміну від багатьох інших письменників ні війна, ні революція не змінили бунинский талант. При всьому трагізмі світовідчуття Бунін як художник не пережив за кордоном ніякої кризи. Навпаки, життя вдалині від Росії, драма еміграції позначали для нього нові творчі горизонти. Бунін не повернувся в Росію фізично, але в своїй творчості він постійно був присутній там, на своїй Батьківщині, де прожив перші п'ять десятиліть свого життя.