Одного разу Катя з Манечки

Коли сестри не стукали один одного ложок і по голові під час обіду, чи не фарбували в чорнилі Катіна старі джинси, мамині нові носові хустки і довгі пухнасті вуса кота Мишкіна, який при цьому обурено нявкав і виривався, залишаючи на руках сестер довгі червоні подряпини.

Коли не стрибати з криками "Аллі гоп!" і "Еге-гей!" на пружинних матрацах, зображуючи сміливих артистів цирку.

Коли НЕ шепотілися за спиною у Вероніки Володимирівни і не заважали їй писати аквареллю спеціально куплені для цього букети квітів. (Вероніка Володимирівна була художниця). А також не включали на повну гучність "На добраніч, малюки" під час шахового бліцтурніру Валентина Борисовича з сусідом дядьком Петром. (Папа Валентин Борисович був любитель-шахіст.)

Коли НЕ тікали на сусідні двори зі своїми друзями Костею Палкіним і Нінка Кукушкіної і не пропадали там, займаючись невідомо чим. Чи не співали непристойних пісеньок, принесених невідомо звідки.

Коли підмітали підлогу і мили посуд. (Так, траплялося й таке …)

Словом, повторюю, сестри Сковородкіни були все-таки непогані діти.

Катя і Манечка Сковородкіни дуже любили згадувати загадки. Хлібом їх не годуй - дай загадку загадати. Або відгадати. Вони до всіх приставали, щоб їм все загадки загадували. А не можуть згадати - нехай відгадують.