Сергій Страхов: Київ не пропаде. Хроніка київських буднів

Деякі називають цей час розвиненим соціалізмом, деякі - застоєм.

Правляча геронтократія з тупою завзятістю займалася реанімацією комуністичної ідеї. Але практично ніхто в неї вже не вірив. І якщо старша генерація за прикметою демонструвала ідейну вірність, то молодь все дужче і нахальніше творила нове життя.

Згодом всі партійні та комсомольські активісти плавно перекочували в "бариг" або, як вони стали себе називати, бізнесмени, банкіри, депутати.

А нормальні пацани з робочих окраїн, не встигнувши подорослішати, групувались в територіальні бригади і навчалися спільно виживати та руйнувати життєві проблеми. У них своя правда, своя боротьба за справедливість. Ще не було комп'ютерів, суха наука і політичне мистецтво, що відірвані від життя, не захоплювали. Університетами стали лекції вулиць, колоквіуми ринків.

Автор, до мозку кісток киянин, відкриває нам невідомі сторінки недавньої історії рідного міста. Мова фактів, жорстка правда, що доходить до брутальних грубощів, заворожує.

Видатний англійський письменник Сомерсет Моем писав: "З двох письменників, грубого і миттєвого, я виберу грубого, бо життя грубе".

Мало хто втім знає про той Київ. Того Києва більше нема.

Колишні активісти, які завжди тримають ніс за вітром і вміють перебувати на ходу, завжди відповідають актуальним брендам, хай то комунізм, капіталізм або націоналізм.

А пацана від в'язниці може врятувати лише добровільний в'їзд в армію. Але і там не мед, ще менше закону, ще далі від справедливості. Якщо щось і може допомогти вижити, то це дружба, природа думати і спортивний гарт. Не часто зустрічаються такі цікаві книги з таким обсягом фактури та правди.