Шерон Дрейпер: Привіт, давай поговоримо

Мелоді не схожа на більшість людей. Вона не говорить і не ходить, і багато хто вважає її "відсталою". Але у неї незвичайна пам'ять: вона пам'ятає все, що коли-небудь з нею сталося. Мелоді розумніша за дорослих, які намагаються поставити їй діагноз, і розумніша за своїх однокашників з інтеграційного класу, вона бачить, відчуває і чує те, що інші не помічають. Вона радіє життю, але тільки уявіть, як важко їй доводиться, і як буває сумно і нестерпно. Мелоді хоче, щоб до неї ставилися як до людини, а не діагнозу - дитини з ДЦП. І вона має намір довести всім, що теж чогось варта…

Книжка про Мелоді дивним чином викликає не жалість до головної героїні, а повагу. Написана від першої особи вона викликає не звичайне збентеження, яке ми звикли відчувати при зустрічі з інвалідами (збентеження і незручність від того, що з нами все в порядку, а їм ми, мовляв, нічим допомогти не можемо), а захоплення її внутрішньою силою, глибиною її розуму і незручність від того, рішенням яких дрібних по суті проблем ми зайняті більшу частину часу, як мало помічаємо і погано розуміємо інших людей. Шерон Дрейпер - американська письменниця, багаторазовий лауреат премії Коретти Скотт Кінг, шкільна вчителька і мама "особливої" дитини.