Владислав Крапівін: Лужайки, де танцюють шпаківні

У глибинах Великого Кристалу є такі малі острівці, де немає ні підлості, ні брехні, ні зради, де хлопчик, який знайшов туди дорогу, знаходить справжніх друзів, як Леська Лосєва з повісті «Дірчата Місяць», що знайшла вселенський промінь, здатний воскресати загиблих друзів і що повертає серцям доброту.

Так сталося і з Серьожкою Сидоровим з вулиці Партизанської, героєм повісті «Літак на ім'я Серьожка», хлопчиськом, якому пощастило одного разу знайти дорогу до Захмарного міста.

І з Шуркою Полушкіним («Літо скінчиться не скоро»), який вступив у нерівний бій з космічними коректорами, які намагаються змінити земну історію.

Місце дії в Безлюдних просторах переміщається з Поясу астероїдів у світ, паралельний нашому, де шпаківні танцюють на галявинах. З Великої Імперії, де війни вважаються необхідним для планети процесом, як кровообіг для людини, в таємничий Зав'язаний гай, портал у минуле та майбутнє.

Твори про світи Безлюдних просторів, які безпосередньо примикають до великого циклу про Великий Кристал, у творчості Владислава Крапівіна займають особливе місце. Повісті й романи, їх складові, написані у час, але пов'язані єдиною думкою, — це просто проза, це філософія подвигу. Це філософія життя, такою, якою вона повинна бути. Фантастично, і ніяк інакше.