Введення в роботи Біона. Групи, пізнання, психози, мислення, трансформація, психоаналітична практика

Споглядаючи картину Вермеєра "Будиночок в Делфті", будь-яка людина (неважливо - чоловік чи жінка) може відчути абсолютно нові для себе емоційні переживання. Навіть я, читаючи свою книгу, розумію, що представлені в ній ідеї сильно відрізняються від тих, що виникнуть у інших читачів моїх книг. А також що в більшості своїй мої ідеї представлені недостатньо ясно. Парадокс психоаналізу полягає в тому, що навчання йому і освоєння того, що є людська психіка або особистість, триває все життя; від цього не буде пуття, якщо перестати навчатися або не застосовуватися з повагою до фактів, зокрема, до "факту" людської особистості.

Поважаючи ж факти, прийти до розуміння, що пацієнт є таким же людською істотою, як і всі інші люди. Ситуація ускладнюється тим, що терапевт, практикуючий психоаналіз, зазвичай сприймає людини як унікального індивідуума, а не як представника натовпу. Яким чином йому вдається справлятися, з одного боку, з нудьгою і ворожими почуттями, а також з монотонністю банального, а, з іншого боку, з небезпеками прийняття "окремого" факту за "узагальнення" великої важливості? Мабуть, аналітику буває важко зрозуміти, коли "відкриття" (належним чином сформульоване або, як ми зазвичай говоримо, "проінтерпретувати") має значення "приватного" випадку, а коли - "загальної" важливості. Тому аналітику слід терпимо ставитися до того, що його відкриття можуть виявитися незначними і не викликати загального інтересу. Я сподіваюся, що ця книга допоможе йому виробити в собі таку здатність.