В. Липинський: Покликанння "Варягів" чи організація хліборобів?

Характерною ознакою т. зв. "свідомого" дореволюційного українства (говорю лише про Велику Україну) була його однобокість і декласованість. Тільки нечисленні одиниці в ньому намагались якось помирити своє українство зі своїм орґанічним оточенням — перш за все зі своїм власним класом — а не відриватись, власне завдяки свому українству, від свого класу. Нечисленність таких одиниць і загальна декласованість українства не давали йому орґанічного опертя в якійсь орґанічній ґрупі на Українській Землі. Про жадну з цих ґруп не можна було сказати, що вона єсть українською і не українською бути не може.

В кожній з них — серед поміщиків, селян, робітників, духовенства і т. д. — були "Українці" і "не-українці", при чім перші були в великій меншости і визначались переважно своєю відірваностю від даної ґрупи, своєю революційністю у відношенню до неї та бажанням скинути з себе присущі їй орґанічно прикмети. Українство в своїй демократичній формі не виявляло повноти стихійних орґанічних хотінь не тільки всіх класів Української Нації, але навіть якогось одного її класу в його цілості. Основний проблем дальшого буття або небуття Української Нації полягає в тім, щоби з того матеріялу, який ми вже одідичили по нашій історії сотворити свою власну національну владу, настановити свого Монарха, завершити повну національну асиміляцію нащадків Варягів старих і в той спосіб твердо задовбити в голову всім Варягам новим, що Україною може правити тільки свій.

Тільки тоді всі ці майбутні Варяги стануть дійсно Українцями і будуть творити українську державу і українську ґвардію, а не правити як досі Україною при помочі чужої держави та чужої гвардії. І тільки тоді розпочатий вже процес народження нашої нації буде завершений і ми перестанемо бути нацією недорозвиненою, яка не може ані зовсім вмерти ані вдруге народитися.